Нещодавно, перебуваючи у справах у найближчому курортному селищі, зустрів знайомого приїжджого чоловіка, котрий щороку відпочивав у Трускавці й користувався послугами нашої фірми. І оце вперше спробував змінити місце свого відпочинку – на рік, як сказав мені. Ми поспілкувалися, у бесіді чоловіка з Черкас відчувалися нотки ностальгії за Трускавцем.
- Біля бювету і далі співає хор? – спитав чоловік.
- Співає, чому ж не співає, – я йому на те. – Вас же усього рік там не було. Приїдете наступного року, то й поспіваєте.
Хор “під грибками” біля центрального бювету мінеральних вод у Трускавці – одна із “родзинок” курорту. У Трускавці, як і напевно в кожному місті чи селі, є свої традиції, легенди і “родзинки”. Про них і поговоримо сьогодні. З вами я, ваш гід Микола, усім бажаю міцного здоров’я.
Щороку Трускавець відвідують тисячі відпочивальників. Це громадяни України, Польщі, Білорусії, Росії Азербайджану, інших країн близького й далекого зарубіжжя. Що їх приваблює до нашого міста? Безперечно, це насамперед наша цілюща вода “Нафтуся”. Вона, так би мовити, “стержень” привабливості нашого курорту. А ще ж є інші деталі, які надають особливого шарму Трускавцю – це якраз оті “родзинки”, які запам’ятовуються приїжджим людям може не менше, аніж наші мінеральні води, до яких курортники просто звикли й сприймають їх лише, як щось матеріальне. Ось, чоловік з Черкас, котрий зустрівс мені поза Трускавцем, запам’ятав хор біля нашого бювету. Мова не йде про якийсь професійний колектив, а про звичайне скупчення людей – любителів поспівати. Співають переважно українських пісень, але ніхто не затикатиме рота співакам, коли ті затягнуь російською “Ой, мороз, мороз” чи білоруською “А я лягу, прилягу”. Пісня у нас поза всякою політикою і мова також. Бо ж більшість приїжджих людей у Трускавці спілкуються російською і не було з цим ніколи жодних проблем.
Зрозуміло, що так званий хор біля трускавецького бювету у різні пори року може мати різний рівень виконання пісень і він залежить від вокальних даних людей, котрі долучаються до гурту. Як приїде якийсь чоловік, що є від природи або за своїми професійними даними добрим співаком, то й хористів поведе за собою. А як сезон такий, що є мало охочих до співу, то й пісні звучатимуть не дуже злагоджено. Але то таке, тут не філармонія, а просто гурт охочих поспівати народних пісень. Невмируща традиція Трускавця.
Інша традиція, що має вже загальний характер, це вуличні музики і носії кобзарської та лірницької традиції. Перші, як і тепер майже в кожному місті України та за кордоном, бувають різного рівня виконання і різного жанру. Слабші не витримують конкуренції і сходять”зі сцени”. Були у нас всілякі “гармошечники”, гітаристи й інші, що пограли-пограли та й уже їх нема. Бо приходять такі, хто спритніший у виконанні і витриваліший у музикуванні на людях. Бо не така то проста справа, як може здатися на перший погляд.
Серед тих, хто найбільше запам’ятався курортникам, був нині покійний Олексій Сердюк, котрий майстерно виконував складні інструментальні твори на альтовому саксофоні. Він працював музикантом у відомих колективах, починаючи з ВІА “Кримські зорі” та “Ватра”. Олексій Сердюк – автор відомих пісень, шедеврів “Золотого Фонду” української естради “Чарівна бойківчанка”, “Перейди дорогу”, “Вінок з барвінку” та інших. Відколи не стало цього великого музиканта, не чути його звуків саксофона з альтанки у парку відпочинку курорту. Щоправда, тут грають інші музиканти й колективи, хоча рідше. Це, зокрема, біг-бенд Володимира Білогана.
Побіжно варто згадати носіїв кобзарських і лірницьких традицій, яких у різні пори року можна побачити в Трускавці. Не буду перелічувати тут усіх виконавців, скажу лише, що у парку відпочинку ще з початку дев’яностих звучать думи та історичні пісні у супроводі виконавців на хроматичній та старосвітській бандурах, колісній лірі, кобзі і навіть гуслах. Такого, без перебільшення, не те що не щодня почуєте, але й далеко не всюди. Бо що й говорити, коли відпочивальники запитують про назву інструментів, на яких грають у парку носії кобзарських і лірницьких традицій.
Багато традицій, а ще більше легенд та чуток, що пов’язані з мінеральними водами Трускавці. Почну з джерела “Юзя”. А чи правда, питає дехто, що вода ця омолоджує організм? На таке запитання відповім: вмивайтеся й побачите. Або: вмивайтеся чи навіть попийте. Як не поможе вам, то, принаймні, не зашкодить. А як запитує про “Юзю” якась панянка, то можу пожартувати: ви й так гарна, вмивайтеся, але не передозуйте, щоб не стати немовлям.
А ось щодо “Нафтусі”, то тут усе серйозно. Навіть дуже серйозно, бо які можуть бути байки, якщо люди платять гроші за перебування у Трускавці, сподіваючись на оздоровлення цією цілющою водою геть від усіх недуг і болячок. Тому, навколо “Нафтусі” не стільки легенд, як вигадок. “А чи правда, що “Нафтусю” розбавляють?” Ті, хто таке каже, нехай подивиться старі фотографії Трускавця. Де є черги до цього головного нашого джерела, коли ще не було бювету з нинішніми його функціями – підігрівом, багатьма краниками. Це за Польщі. А в радянську добу – тисячі курортників зі всього СРСР і всім вистачало “Нафтусі”. Може хтось скаже, що й тоді її розбавляли? Та за таке була б у той час, як то кажуть, “вишка”. Вистачає “Нафтусі” і нині, нехай ніхто у цьому не сумнівається. “Кажуть, що “Нафтусю” привозять зі Східниці”. А ця байка взагалі смішна. Досить поїхати до Східниці і спробувати їхньої мінеральної води, яку там теж називають “Нафтусею”, щоб переконатися, що це різні смаки. До речі, подібних до нашої “Нафтусі” джерел у Східниці є кілька і всі вони мають різку концентрацію. Але жодне з них не має ідентичного трускавецькій воді смаку. Це й зрозуміло, бо як нема на дереві двох цілком однакових листочків, так і не може бути двох мінеральних джерел з цілком однаковими властивості. Про це подбала наша матінка-природа.
Про інші цікаві розповіді про Трускавець торкнемося у наших наступних бесідах. З вами був я, ваш гід Микола. Неха у вас все буде гаразд. Шануймося, бо ми того варті.
вологість:
тиск:
вітер: